Вважається, що народився Оліфер Голуб у містечку Стеблеві (нині Корсунського району Черкащини). Точно відомо, що він жив тут, окрім того у Стеблеві мешкало багато його родичів і батько Остап, а сам Оліфер часто у підписах у документах до свого прізвища Голуб додавав ще й "Стеблівець".
Де навчався й чим займався до того, як потрапив на Січ – теж оповите таємничим мороком, але звідкись досконало знав латину і був чудовим оратором і дипломатом. Доказом того маємо писаний ним 1620 року лист перському шаху Аббасу Великому, лист латиною, переданий генеральному вікарію Ордену домініканців у Вірменії Паоло Чіттадіні… У тій дипломатичній переписці йшлося про спільну участь у боротьбі проти Османської імперії. Якщо тодішнім очільником України був гетьман Петро Сагайдачний, то її фактичним "міністром закордонних справ" – Оліфер Голуб…
Квітневого дня 1622 року в дворі Братської школи в Києві були незвично людно: більше, аніж самих братчиків, цього дня тут було священиків, а ще більше – чубатих козаків. Усі прощалися з великим воїном, до ніг якого не раз падали турецькі, татарські nf московські знамена – з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним. Це для його козаків столиці держав, перед якими тремтіла Європа, були не страшнішими, аніж дорожня пилюка для ніздрів козацького коня. Це його чубаті воїни змусили хана Джанібек-Герая втікати зі столиці Криму Бахчисараю, це вони взяли штурмом столицю Османської імперії – Стамбул, це вони гепали перначами у ворота оточеного Московського Кремля.
Перед гетьманом, якого називали Сагайдаком, однаково тремтіли султан в Стамбулі, хан в Бахчисараї і цар в Москві. Тепер же, після тяжкого поранення, отриманого в Хотинській битві, Сагайдачного не стало – тож і хилилися голови старшини і простого козацтва. Але поряд із журбою мали в серцях і відраду від того, що булава Сагайдачного перейшла до його бойового побратима Голуба-Стеблівця. Чи не вперше в історії козацтва помираючий гетьман фактично передав у спадок владу разом з булавою і своїм головне помістя в Конашівці. Водночас, просив перед смертю Оліфера Голуба і митрополита Іова Борецького опікуватися своєю осиротілою родиною.
Прощання з Петром Сагайдачним перейшло у звеличення нового гетьмана – майже як у французів: "Король помер! Нехай живе король!" Оліферу Голубу з цього приводу ректор Київської братської школи Касіян Сакович навіть вірші вітальні одразу подарував…
Неписаний заповіт Сагайдачного через місяць підтвердило Козацьке коло, скликане в Кагарлицьких полях, на березі річки Росави. Понад 20 тисяч козаків підтвердили: бути Олефіру гетьманом! Відтоді мав він ще одне псевдо – "Черняк", як обраний простими козаками – "черню".
Після того кола він повернувся в Київ на переговори з митрополитом Борецьким – планувати підготовку до засідання Сейму у Варшаві, на якому спланували вимагати від короля дотримання обіцянок, даних ним після Хотинської битви – козацьких привілеїв і послаблення, а то й скасування уніатського впливу. Ті таємні перемовини козацтва і православного духовенства намагається відслідковувати Варшава – князь Збаразький пише королеві "доповідну", у якій стривожено зазначає, що нового гетьмана готова явно або таємно підтримати "вся Київська земля і Біла Русь".
Паралельно з підготовкою до Сейму, Олефір Голуб зміцнює козацьке військо, розбудовує фортифікаційні споруди Запорозької Січі та козацького монастиря в Трахтемирові під Каневом – в цей час Трахтемирів знову стає притулком для старих та скалічених у боях козаків. Перед козаками знов тремтить Мала Азія – французький посол повідомляє своєму королеві, що хоч в Османській імперії саме лютує чума, та появи козаків тут бояться значно більше. Недаремно боялися: тридцять козацьких чайок вирушають в успішний бойовий похід до турецького узбережжя і повертаються зі здобиччю і славою…
1623 року, напередодні засідання Сейму, до Варшави вирушила "дипломатична місія" від козацтва, яка обіцяла королеві Сигізмунду і польському Сейму "серйозні неприємності", якщо не будуть враховані вимоги про реальні кроки до надання козацтву і православному духовенству максимальної автономії.
Зрештою, результатом засідання Сейму стало те, що… Голуб склав гетьманські повноваження. Чому так зробив – точно не відомо, проте швидше за все – через зраду і "договорняки" інших учасників переговорів, адже Варшава так і не зробила козакам жодних поступок.
Майже рік він був без булави, яку отримав від Сагайдачного, та вже в лютому 1624 року козаки знову побажали бачити гетьманом Голуба. Влітку того ж року гетьман домовляється з кримським ханом Шагін-Гераєм про підтримку останнього у його прагнення вийти з-під протекторату Османської імперії. Коли ж султан спрямовує проти бунтівного Криму свій флот, близько 80 козацьких чайок входять до Босфору і починають громити турецьке узбережжя. Палають міста Буюк-дере, Стенія, Єні-кіой, Фарос…
Три дні козацькі чайки стояли і під Стамбулом, тримаючи в страху султанську столицю. Навіть польський король Сигізмунд був безсилий якось вплинути на цей військовий союз між українськими козаками і кримськими татарами і жалівся на "козацьке свавілля" у листі великому канцлеру Литви Леву Сапезі.
Зрештою, польській шляхті інтригами вдалося зруйнувати співпрацю козаків і татар, а восени 1624-го в Україну для "втихомирення" козаків, які прагнули волі, вирушило велике польське військо на чолі зі Станіславом Конецпольським. 30 тисячам коронного війська протистояли 20-тисячні об’єднані загони Марка Жмайла, Оліфера Голуба і Михайла Дорошенка. Зрештою, бої завершилися так званими Куруківськими угодами, внаслідок яких зростала кількість козацького реєстроврого війська, проте козаки позбавлялися можливості самостійного вирішення питань військових походів. Гетьманом став Михайло Дорошенко…
А як же Оліфер Голуб? Він залишається популярним і шанованим полковником. Козакам вдається відновити військовий союз з Кримом і попри всі заборони Польщі провадити самостійну політику, 1628 року Голуб вирушає у свій останній похід на Крим. Чотирьохтисячний козацький загін прибуває морем до Кафи (сучасної Феодосії), де в оточенні турецького війська візира Кантемира перебував хан Шагін-Герай. У битві на річці Сангир козаки перемагають турків, проте в бою разом з гетьманом Михайлом Дорошенком гине і колишній гетьман, славний воїн Олефір Голуб. Їх з почестями поховали у Кафі – очевидно, на грецькому православному цвинтарі. Оліферу Голубу, який поліг в бою із шаблею в руці, на той час було більше 80 років…
У сучасному Стеблеві на Корсунщині найчастіше згадують про іншого уродженця цього села – славетного українського письменника Івана Нечуй-Левицького. Усі знають і Василя Авраменка – балетмейстера зі Стеблева, завдяки якому про український танець став відомим на весь світ. Авраменко емігрував з окупованої московськими більшовиками України до Канади і створив потужні школи українського танцю у США, Аргентині, Бразилії, Австралії. Вже в ХХІ столітті прославив рідний Стеблів кулеметник батальйону "Донбас" Віталій Коломієць, який поліг у бою проти новітніх окупантів під Іловайськом…
Постать і діяння славного гетьмана Оліфера Голуба, який жив і боровся за Україну майже пів тисячі років тому, ще належить ретельно вивчити. Над цим активно працюють науковці – зокрема, Юрій Мицик на Черкащині та Олександр Алфьоров у Києві. До речі, останній, окрім того, що далекий нащадок Оліфера Голуба, ще й займається координацією роботи прес-служби полку "Азов", а отже продовжує святу справу свого пращура – боротьбу за Україну.
По всьому світу пошуковці збирають матеріали про гетьмана Голуба, якого називали ще й Стеблівцем, Черняком і навіть на латинський манер – "Оліваріус де Марконес", хоча так само загадка й до сьогодні – що те "Марконес" означало – на думку Олександра Алфьорова, котрийсь із маєтків, яких у Оліфера Голуба-Стеблівця було декілька.
Влітку 2015 року на грецькому Афоні, у лісі на священній горі дослідник Сергій Шумило знайшов закинутий козацький скит "Чорний вир", заснований 1747 року одним з нащадків гетьмана Голуба – козацьким бунчуковим товаришем Григорієм Голубенком. На той час Афон підтримував тісні контакти зокрема і з козацьким монастирем у Трахтемирові під Каневом – тим самим, діяльність якого відновив і підтримував Оліфер Голуб.