dsdanchuk77geoecohist

Палац Бадені в Буську / Pałac Badenich w Busku.

Палац Бадені — родинний маєток графа Казимира Фелікса Бадені. Розташований у місті Буськ (Львівська область).
Палац графа Казимира Бадені вважається одним із символів Буська.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, дідична резиденція власників Буська із графських династій Мієрів та Бадені.
Палац Бадені – це згадка про славетне минуле графів Бадені, які колись займали панівне положення в Галичині ХІХ ст. В історії Галичини графський рід Бадені залишив досить глибокий слід.

Цей палац – резиденція графа Казимира Фелікса Бадені, який разом зі своїм братом Станіславом, були відомими місцевими польськими громадськими та політичними діячами, меценатами та підприємцями (мали пивоварню тощо), займалися доброчинністю – підтримували школи для польських учнів і римо-католицькі храми. Коріння їхнього роду сягає, за деякими даними, Валахії, за іншими – Італії. Брати Казимир і Станіслав володіли десятками тисяч гектарів землі, у власних млинах переробляли зерно. …

У місті Буськ, що на Львівщині, Казимир заснував пивоварню, а в Радехові Станіслав розширив аналогічне підприємство, побудував оранжерею.

Палац графа Казимира Фелікса Бадені у Буську на Львівщині був зведений у 1810 р. родиною Мієрів і розташований на пологому пагорбі у центрі міста, неподалік костелу святого Станіслава.

ОПИС:
Будівля палацу зведена у класичному стилі. Споруда двоповерхова, з багатьма просторими кімнатами. Головний фасад у центрі прикрашений портиком, парковий (тильний) фасад оздоблений псевдоризалітами, довгим балконом та кам'яними вазами на балюстраді.

Палац з його прилеглою територією стоїть на пологому пагорбі, що в центрі Буська. З боку головного входу територія палацу обмежена вулицею Петрушевича, з лівого боку — річкою Західний Буг, з двох інших боків — глибоким ровом і схилом пагорба, який спускається у міський парк ім. І. Франка.

Історія.
Першу згадку про палац датовано початком ХVІІ ст. 6 червня 1616 року Сигізмунд ІІІ видав привілей, яким підтверджував колишні права та свободи для міщан Буська, та надав місту для потреб оборони та на підтримку війтівства палац у Новому Місті над фосою під назвою Перекоп (нині лівий берег Західного Бугу на площі 900-річчя Буська). Палац був дерев’яним і жодних описів його не збереглося. Після початку відбудови спаленого козацько-московськими військами середмістя Буська палац наново відбудували в Середньому Місті кошт буських старост Яблоновських.

Перші документальні відомості про Буський палац як дідичну резиденцію буських старост Яблоновських зафіксовані у Майновому інвентарному описі Буського староства з 1698 року (оригінал документа зберігається у Відділі рукописів Наукової бібліотеки ім. Стефаника у Львові). Стояв він на тому ж місці, де розташована сучасна споруда Палацу, хоча мав значно скромніші розміри, типове оборонне призначення і був дерев'яним.

Ось як описує будівлю люстрація (подано із скороченнями за даними інвентарного опису Буського староства з 1698 року ):

Дерев'яний Палац знаходився у північній частині Середнього Міста навпроти в'їзної брами.

До палацового комплексу входила низка господарських і технічних споруд, що оточували дідинець (внутрішнє обгороджене подвір’я) та забезпечували функціонування і оборону палацу. В’їзд був із південного боку та увінчувався дерев’яною гонтованою палацовою брамою з двома парами воріт на гаках і завісах та двома спіжовими (мідними) гарматами на стінах. Лівий бік суцільної рядної забудови дідинця формували дерев’яна стайня для коней, тинькована глиною і побілена кухня під гонтовим дахом, спіжарня з відділами для муки і легумінів, пекарня з великою мурованою піччю та маленькі покої з трьома кімнатами і кахельними печами. Правий ряд формували дерев’яна замчиста шопа з пивницею, друга спіжарня, тиньковане глиною і побілене служне помешкання з кімнатами і столовою , де розміщувалася канцелярія буського ґродського регента, і лазенка.

З обох боків забудови стояв міцний дерев’яний паркан під готовим дахом. Від лазенки і малих покоїв до палацу ішов штахетник з двома хвіртками.

Дерев’яна будівля палацу розміщувалась у північній частині дідинця навпроти брами. Перед фасадом розташовувалась галерея на шести різьблених дерев’яних колонах столярної роботи з балясинами, дощаною підлогою і двома сосновими лавками. З галереї вели двері до сіней. Ліворуч від сіней була велика столова кімната з фугованими дверима, 9 вікнами, двома кахельними печами та мурованим каміном між ними.

Зі столової двері вели до кімнатки з кахельною піччю і каміном. У кімнаті був прохід до задніх сіней, з яких через сточисті (похилі) двері можна було вийти до італійського саду і до задньої галереї з колонами. З сіней двері вели до великого покою (зали) з фронтоном столярської роботи. У залі були 2 кахельні печі та камін, 3 нижніх вікна і 2 верхніх у фронтоні. Праворуч був ще один покій з кахельною піччю і каміном, який вів до сіней з великим розкладним столом. З сіней вели сходи до літньої кімнати на другому поверсі, яка мала 4 вікна, кахельну піч та двері на горище. Двоє інших дверей вели до двох кабінетів, один з яких виходив вікнами на дідинець, а інший – на італійський сад (парк). Кожен кабінет мав по 5 вікон і камін для освітлення й обігріву.

Серед інвентаря палацу були 2 великих столи, 7 столів менших, 5 столиків малих, 6 лавок довгих, 40 стільців з поруччям, 97 стільців без поручнів, 1 округлий стіл великий, 7 кахельних печей та 5 камінів. З метою оборони в палаці була одна трифунтова залізна гармата з кованим ложем і дві мідні гарматки на брамі, гарматних куль та ядер різного розміру 295.

В кінці ХVІІІ ст. палац розібрали. Прототипом сучасного палацового комплексу стала одноповерхова садиба Мієрів, бо впродовж понад 100 років (1776-1879) Буськ і прилеглі території перебували у дідичній власності польського магнатського роду Мієрів, що володів ще й Радеховом, Холоєвом, Сокалем, Кам'янкою Струмиловою У XVIII-ХІХ ст. родина Мієрів була власницею 3 палаців (у Радехові, Кам'янці і Буську) і кам'яниці палацового типу у Львові (на вул. Вірменській). Отож, першими власниками його були Мієри, які з другої половини ХVІІІ ст. володіли навколишніми землями та буськими маєтками.

Історія Буського палацу пов'язана із іменем Войцеха Альберта Мієра (Mier Wojciech Albert; * 19 квітня 1757, Радехів – † 22 серпня 1831, Кути, Польща) — літератора, поета і перекладача, політика проавстрійського напряму, австрійського шамбеляна (1778), таємного радника двору і цісарського підкоморія (1806), кавалера ордена Св. Стефана (1817), посланця від Галицького станового сейму до Відня (1808), члена Товариства наукового у Кракові (1827), почесного члена Аркадійської академії у Римі, який був сином Юзефа Мієра — старости буського та сокальського, воєводи поморського.

У 1798 році Войцех Мієр успадкував від батька буські землі і носив титул дідича Буська до 1819 року.

Комерсант і літератор Войцех Мієр, разом зі своєю дружиною австрійською графинею Кароліною Вайссенвольф оселилися у Буську.

В 1810 році Войцех розпочав будівництво буської резиденції в стилі класицизму та збудував славнозвісний палац. Прототипом сучасного палацового комплексу була невелика одноповерхова садиба, яка впродовж ХІХ ст. зазнала декількох капітальних перебудов і перепланувань.

В інвентарному описі буського фільварку за 1832 р. колишня садиба Войцеха Мієра, оцінена у 200 злотих, проходить як «дім житловий, званий фабрика». За даними люстрації 1832 року, тоді це була мурована одноповерхова будівля під гонтовим дахом із металевими ринвами по периметру і трьома цегляними коминами. Всередині були великі сіни, 4 житлові кімнати з великими двійними вікнами на 16 чверткових тафель і залізними пічками для обігріву, кухнею, залом, покоєм креденсовим, спіжарнею, ґанком і двома склеповими мурованими пивницями. Над ґанком був окремий покоїк на два вікна, а над ним — літня альтанка із дубових дошок.

Однак, Войцех Мієр та його дружина-австріячка Кароліна Вайссенфольф у 1819 р несподівано продали свій маєток, коли через фінансові проблеми та загрозу банкрутства змушений був закласти Буське дідицтво, купивши натомість інший скромніший маєток в Лежайську, що знаходиться у Польщі та переїхати до Лежайська остаточно.

У 1833 році «права на буські маєтки» (заборговане буське майно разом із будівлею палацу), конфісковані австрійським урядом з причини величезних боргів Войцеха Мієра перед цісарсько-королівською казною придбав, викупивши на громадській ліцитації-аукціоні, його кузен, граф Фелікс Мієр, який після сплати усіх боргів перед кредиторами у 1835 р. посів дідицтво міста Буська з передмістями і прилеглими територіями. Розбудову Палацу якраз продовжили нові власники Буська, які постійно тут проживали — Фелікс (1835-57) та його син Хенрік Вони власне й добудували до фронтового будинку другий поверх та два бічних крила.

Після смерті Войцеха, з часом буський маєток у Буську остаточно перейшов у власність, австрійського дипломата Фелікса Мієра (двоюрідний брат Войцеха). Він його передав у спадок одному із своїх синів Хенрику Мієру (1829-1879), що постійно проживав у Буську з 1857року і залишив маєток своїй дружині– львівській акторці Анні Вієрер (Wierer). Після смерті Хенріка Мієра (1879), який не залишив по собі нащадків, власницею палацу ненадовго стала його дружина Анна Вієрер. У 1880 році вдова, колишня акторка Анна в обмін на пожиттєву ренту, згодом передала весь спадок свого чоловіка його племінникам, синам Цецилії Мієр – Казимиру і Станіславу Бадені, переписавши буські володіння на Казимира Фелікса Бадені — племінника свого покійного чоловіка, а сама переїхала жити до Відня.

Власником та господарем палацу з цього моменту стає Казимир Фелікс Бадені, майбутній лідер консервативної галицької партії та прем'єр Австро-Угорщини. Тоді ще ніхто і не міг знати, що новий власник палацу Казимир Бадені стане пізніше намісником Галичани, прем’єром та міністром внутрішніх справ Австро-Угорської імперії, людино, від якої залежатиме доля багатьох.

Граф тут бував часто. Хоча найбільше вже в похилому віці. Він також дещо розбудував палац, поєднуючи стилі класицизму та неоренесансну. Та й самому м. Буськ Казимир Бадені зробив багато. Не дивно, що саме палац Бадені – це символ цього маленького містечка на Львівщині.

Після смерті Казимира, в 1912 році родинне гніздо успадкував його син, дипломат Людвіг Юзеф Бадені, який помер в 1916 р.

Після цього дружина Людвіга шведка Алісія Елізабет Анкаркрон успадкувала всі маєтності свого чоловіка. Однак в 1920 р. вона вийшла вдруге заміж за князя Карла Ольбрахта Габсбурга-Лотарингського, який служив полковником у польському війську.

Наступним володарем палацу став в 1916 році син князя Карла від першого шлюбу – Казимир Станіслав Бадені, син Людвіга (належав до ордену домініканців), який проживав тут разом з матір’ю Аліцією до 1920 року.

З 1920-го до 1939-й р. палац був літньою Аліції БАдені та її другого чоловіка Кароля Ольбрахта Габсбурга, котрі постійно проживали у Живці (Польща) і порядкували буським дідицтвом з огляду на малолітність Казимира Станіслава.

У часі українсько-польської війни (1918-20) палац розграбовано, в окремих його приміщеннях дислокувались підрозділи української армії.

Отож, власниками палацу і буськими дідичами з роду Бадені-Бонча почергово були Казимир Бадені (1880-1909), його син Людвік (1909-1916) та онук Казимир(1916-1939).

Досить цікаві перестановки в успадкуванні палацу Бадені, про що досить мало інформації, та й то представлені відомості – часто досить суперечливі!)

Упродовж ХІХ-ХХ ст. палац зазнав декількох капітальних перебудов і перепланувань.

Палац Бадені – двоповерховий, з багатьма просторими кімнатами. У його екстер'єрі та інтер'єрі проглядаються автентичні ознаки стилів класицизму та неоренесансу, що забезпечує високу архітектурно-мистецьку вартість споруди.

Зокрема, інтер'єри вестибулю, салону палацового корпусу та парадної сходової клітки виконані майстром Петром Гарасимовичем у стилі неоренесансу і декоровані багатою ліпниною. Головний фасад будівлі оздоблений портиком, для паркового фасаду були характерні псевдоризаліти, кам'яні вази і довгий балкон на балюстраді. Загалом, зовнішнє оздоблення палацу відзначається скромністю.

У 1932 р. тут була проведена часткова реконструкція та реставрація.

До 1939 р., тобто до приходу в Галичину Радянської влади, маєток використовувався родиною Бадені як літня резиденція, згодом починає поступово занепадати.

1939 р. приніс радянську владу наці землі. Власники буського маєтку змушені були втікати. В цей час палац націоналізувала більшовицька влада. Радянські окупанти скасували інститут дідицтва, а палац конфіскували у народну власність.

У 1939-41 рр. тут містився райком КПУ.

У 1941-44 рр. у палаці квартирували війська вермахту.

Після другого приходу радянської влади палац починає занепадати.

У післявоєнні роки в палаці розмістився райком компартії. Рішенням виконкому Львівської облради від 6 березня 1953 року будівлі та приміщення палацу разом з прилеглою земельною ділянкою передано в тимчасове користування Прикарпатському військовому округу.

Протягом 1953 -2009 рр. тут дислокувалась військова частина спецзв’язку та розвідки збройних сил СРСР. У припалацовому парку площею 8 гектарів були господарські споруди: млин, склади, сушарні хмелю. У радянські часи їх переобладнали під потреби військової частини, а також добудували комплекс гаражних приміщень, а згодом – України.

З 1961 року приміщення використовувалось, як штаб військової частини, тому з внутрішнього декору палацу мало що залишилось.

25 травня 1961 р. перейшов на баланс Міністерства оборони СРСР. В самому палаці (як у казармі) дислокувалася військова частина стратегічного зв’язку. Головне, що військові палац не зруйнували, а навпаки підтримували його в більш-менш гарному стані.

Сучасний стан.

25 травня 2004 р. військову частину розформували, але покинута резиденція графів Бадені так і залишилася на балансі Міноборони України.

У 2009 році Міністерство оборони України з метою реалізації державної програми Україна – ЄС про реадмісію осіб та створення пунктів тимчасового перебування іноземних громадян та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, тередало територію та майно військових містечок № 11 (колишні медичні склади) та № 12 (територія палацу) у власність і підпорядкування Міністерству внутрішніх справ.

Коли в/ч (військову частину) розформували остаточно, тут розмістилось відділення міліції. Проте згодом і ця установа покинула споруду. В 2010 році Міністерство внутрішніх справ повідомило міську раду Буська, що не заперечує проти передачі в комунальну власність міста майнового комплексу військового містечка № 12 – за умови виділення в межах Буська рівноцінної земельної ділянки для потреб ГУ МВС.

І почалося як завжди – запустіння та повільне руйнування шедевра архітектури…

31 жовтня 2010 року у Буську провели місцевий референдум, на якому 82% опитаних висловились проти створення на території палацу пункту тимчасового утримування нелегалів

У листі від 24 травня 2012 Львівська ОДА підтримала передачу палацу у власність територіальної громади Буська. Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури у листі від 11 червня 2012 року також підтримав ініціативу створення на базі військових містечок філії Львівської галереї мистецтв та історико-краєзнавчого музею Буська (за умови, якщо така ініціатива виходитиме від власника комплексу). Наприкінці 2012 р. приміщення палацу обстежувала місцева комісія.

19 червня 2013 року міська рада отримала лист від МВС з пропозицією виділення земельної ділянки в межах міста для спорудження житлових приміщень для працівників правоохоронних структур в обмін на передачу в комунальну власність громади Буська майнового комплексу військового містечка № 12. Згідно з угодою, місто не заперечувало проти зведення на території військового містечка № 11 на вул. Львівській комплексу багатоквартирних будинків для забезпечення житлових потреб працівників міліції Львівської області, що було відображено у письмовому звернення відомства від 21 вересня 2012 року.

21 листопада 2012 року за участі представників влади та громадськості проведено обстеження технічного стану палацу, яке засвідчило незадовільний стан споруди (протікання даху, замокання і вилущування цегляного муру, ушкодження і розкрадання предметів інтер’єру, руйнування штукатурки стін і стелі). Навесні 2014 року у зв’язку із політичною ситуацією в палаці планували розмістити батальйон Національної гвардії, але через відсутність фінансування на ремонт і переоблаштування приміщень від цієї ідеї відмовилися.

2 вересня 2015 року Буська міська рада звернулася до Кабінету Міністрів України з проханням про передачу військових містечок № 11 і 12 у власність громади міста під облаштування об’єктів соціально-культурного призначення. Станом на 2015 рік доступ на територію та всередину залишався офіційно закритим, але на практиці зачинені центральні ворота могли зупинити лише немісцевих туристів...

У 2014-2015 рр. у занедбаній споруді палацу двічі спалахували пожежі, які завдали великої шкоди, проте завдяки вправним діям пожежників її вдалося швидко погасити і палац вцілів.

25 травня 2016 р. постановою Кабінету Міністрів України палац передано у власність громади м. Буськ.

Цієї сумної долі для цієї пам’ятки активісти та місцева влада намагаються уникнути. Вони ведуть переговори з різними державними органами, щоб віддати споруду громаді або відомствам зі сфери культури та туризму. Є ідеї там зробити музей або готелі. В будь-якому випадку це врятувало б будівлю від занепаду. Останніми роками палац стоїть пусткою і поступово руйнується. Внаслідок пожежі 8-9.11.2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 м².
У 2020 здійснено реставрацію пам’ятки архітектури місцевого значення Палацу Бадені ХІХ століття. Підрядник «РЕМ БУД ПЛАСТ» відремонтував дах будівлі. Площа покрівлі – 960 кв.м. Планувалось також відремонтувати ринви, водостічні труби, димоходи.

Вартість будівельних робіт становить 2 мільйони 898 тисяч гривень.

При заснуванні палацу поблизу був розбитий великий парк, який зараз слугує міським парком Буська ім. Івана Франка, доступ туди вільний.

Для туристів та подорожуючих.

Місто Буськ багате на історичні пам’ятки.

Тут є дерев’яні церкви, костели, синагоги, прекрасні парки та багато іншого цікавого та визначного. Побачити це треба неодмінно. Не забуваймо, що і сам Буськ – батьківщина багатьох видатних постатей в історії України. І найбільш відома серед них – президент Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич.

Дорога. Буськ розташований на трасі Київ–Чоп, відстань десь 50 км від Львова. Тому сюди можна добратися будь-яким рейсовим автобусом, що прямує зі Львова в напрямку Буська. А від зупинки ще 1 км пішки до центру міста.

Координати міста: 49°58′06″ пн. ш.24°36′30″ сх. д.

Група шанувальників і дослідників історії пам'ятки архітектури - Палацу Мієрів-Бадені у Буську - https://www.facebook.com/BUSKPALACE/